Наведіть основні ознаки олігополії. Теоретичні моделі олігополії

Характерною рисою олігополії є малочисельність фірм у галузі. Як правило, в олігополістичній галузі можуть домінувати від трьох до двадцяти великих фірм; продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним (сталь, алюміній), так і диференційованим (автомобілі, цигарки); олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва; вступ нових фірм на ринок майже обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку монополії, але бар’єри входу-виходу ті самі. Найвагомішим з них вважається економія на масштабі виробництва; оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідної продукції досить значна, кожен з них теоретично може проводити самостійну цінову політику;але, приймаючи економічні рішення, олігополістичні фірми вимушені враховувати можливу відповідну реакцію з боку конкурентів. Звідси головною рисою олігополії є загальна взаємозалежність фірм.

Таким чином, принциповою відмінністю олігополії від інших ринкових моделей є те, що незначна кількість фірм дає можливість кожній проводити свою власну цінову політику, але велика взаємозалежність не дозволяє їм скористуватись цією можливістю.

Загальна взаємозалежність проявляється як за умов загострення конкурентної боротьби, так і у випадку домовленості з іншими олігополістами, коли виникає тенденція перетворення галузі в чисто монопольну. Загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста, а тому точний прогноз щодо визначення ним ціни та обсягів виробництва неможливий.

В економічній теорії розроблено ряд моделей, які пояснюють ринкову поведінку олігополістичних фірм в залежності від того, які припущення вони мають відносно можливої реакції з боку конкурентів. Олігополія, не заснована на таємній домовленості. Модель дуополії А. Курно (1838 р.). Сутність моделі А. Курно полягає у тому, що кожний з конкурентів (а їх два) визначає множину оптимальних для себе обсягів пропозиції при усіх можливих обсягах пропозиції іншого. Припустимо, що фірми А і В виробляють однорідний товар, знають криву ринкового попиту і приймають свої рішення стосовно випуску продукції одночасно. Кожна фірма вважає обсяг виробництва конкурента заданим і на цій основі приймає своє рішення, захопивши весь вільний ринок. У міру зростання обсягу виробництва конкурента фірма А скорочує обсяг свого виробництва (крива QА на рис.10.3). В той же час фірма-конкурент В може провести аналогічний аналіз, відобразивши свою реакцію на поведінку першої фірми (крива QВ на рис. 10.3).



Рис. 10.3. Рівновага ринку в моделі Курно.

Модель ламаної кривої попиту Р. Холла, К. Хітча та П.Суізі (1838 р.). Ця модель була наближена до реальної дійсності, так як базувалась на припущенні, що конкуренти олігополістичної фірми підтримають будь-яке зниження її ціни, але не стануть наслідувати її підвищення. В моделі олігополістична галузь представлена трьома рівноцінними фірмами А, В та С. Кожна з фірм має однакову частку на ринку, і вони не погоджують свої ціни через пряму чи таємну змову. У цьому випадку характер кривої попиту буде залежати від того, чи стануть інші члени олігополістичного ринку дотримуватись цінової політики фірми А, чи проігнорують її. Якщо фірми В і С, які входять в олігополію разом із фірмою А, будуть вирівнювати свої ціни разом з фірмою А, то зниження цін фірмою А призведе до невеликого зростання обсягу її продажу, фірми В і С вчинять так само, і структура ринку не зміниться (крива D1 на рис. 10.4). Якщо ж відбудеться підвищення цін, то зниження обсягу продажу для кожної з фірм буде також помірним. Інша можлива реакція полягає в тому, що фірми В і С будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, зроблену фірмою А, в цьому випадку при зниженні цін фірма А забезпечить розширення обсягу продаж за рахунок своїх конкурентів, змінивши тим самим структуру ринку.

Рис. 10.4. Модель ламаної кривої попиту.

Навпаки, якщо фірма А підвищить ціну, вона буде витіснена з ринку і втратить багато покупців, які переключаться на продукцію фірм В і С, оскільки вона дешевша (крива D2 на рис. 10.4).



Найбільш логічними діями фірм В і С є, вочевидь, вирівнювання цін при зниженні їх фірмою А для недопущення втрати позицій на ринку і ігнорування підвищення фірмою А цін для захоплення її ринкового простору. Крива попиту в цьому випадку набуває вигляду ламаної (рис. 10.4).Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту не можливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Ре. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістичних фірм у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливості до змови кількох продавців.

Олігополія з погляду теорії ігор. «Дилема ув’язненого». Теорія ігор – наука, що досліджує математичними методами поведінку учасників у ймовірних ситуаціях, пов’язаних із прийняттям рішень. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації із заздалегідь установленими правилами. У ході гри можливі різні спільні дії – коаліції гравців, конфлікти. «Дилема ув’язненого» може використовуватися для аналізу процесу встановлення ціни учасниками олігополістичного ринку.



8259860366747634.html
8259909139100385.html
    PR.RU™